І якщо по-хорошому – Сєвєродонецьку треба б присвоїти звання заповідника або хоча б резервації, а депутатів сєверодонецької міськради – занести до Червоної книги як особливо рідкісний, зникаючий вид нерозумних людиноподібних.

За великим рахунком, в історії цей заповідник залишиться через дві події: з’їзд сепаратистів і підйомом над мерією червоного прапора. І те, й інше є порушенням Конституції і відверто ворожим актом до України як держави. Сєвєродонецький з’їзд зазіхав на територіальну цілісність України, а червоний прапор є символом імперії, яка, загарбавши Україну, усіма силами опиралася здобуттю нею незалежності.

При цьому Держкомстат чомусь не зафіксував у цьому прекрасному місті особливої активності мешканців у сенсі міграції до сусідньої Росії, де всеперемагаючий совок міг би потішити серця і душі цих патріотів ось уже два десятиліття як здохлої імперії. Очевидно, бути патріотом СРСР найприємніше в незалежній Україні – де і на лісоповал не відправлять, і на дурдом не зачинять. А головне – ковбаса хоч і не по два п’ятдесят, зате не дефіцит, і водяри в магазинах хоч залийся.

Це як у тому анекдоті про вірменське радіо, яке на запитання «Чи можна створити комунізм в одному окремо взятому селі?» відповіло, що таки можна, але жити краще в сусідньому…

Дивовижний збіг: проект рішення про підняття над мерією Сєвєродонецька вніс на розгляд міськради депутат-комуніст Павка Корчагін. Хоча, напевно, краще казати «симоненківець», оскільки КПУ має такий же стосунок до комунізму, як Янукович до демократії – тобто виключно паразитичний.

Корчагін як літературний і кінематографічний персонаж – такий же совковий архетип, як і червоний прапор або його нинішня сєвєродонецька реінкарнація. Сєвєродонецькі депутати ще не розуміють, що совок залишився у минулому, а вони – разом з ним. Вони гордяться своєю вірнопідданістю неіснуючій державі. І ці жалюгідні спроби ретроспекції у давно забуте – найкращий доказ безнадійності метань їхніх совкових душ. Вони вже не борються з буржуями - вони з ними у одному колгоспі. Вони вже не борються з релігією - вони вітають членів компартії з Різдвом. Вони вже не пікетують натівські кораблі у Криму - а лише піднімають червоні ганчірки над мерією.

…До речі, той пріснопам’ятний з’їзд не тільки виніс на гребінь української політики доти маловідомого Кушнарьова, але й видав йому квиток на той світ. Можливо, Павка Корчагін дещо поспішив?